1Був же один, що нездужав Лазар з села Мариї та Марти, сестри її.
2Була ж се Мария, що намастила Господа миром і обтерла ноги Його волоссєм своїм, котрої брат Лазар нездужав.
3Післали тодї сестри до Него, кажучи: Господи, ось той, що Ти любиш, нездужає.
4Почувши Ісус, рече: Ся болїсть не на смерть, а про славу Божу, щоб прославивсь Син Божий через неї.
5Любив же Ісус Марту, й сестру її, і Лазаря.
6Як же почув, що нездужав, тодї зоставсь у тому місці, де був, ще два дні.
7Після того ж рече ученикам: Ходїм знов у Юдею.
8Кажуть Йому ученики: Рави, тепер шукали Тебе Жиди каменувати, й знов ійдеш туди!
9Відказав Ісус: Хиба не дванайцять годин у днї? Коли хто ходить удень, не спотикаєть ся, бо сьвітло сьвіта сього бачить.
10Коли ж хто ходить поночі, спотикаєть ся, бо нема сьвітла в йому.
11Се промовив, і після того рече їм: Лазар, друг наш, заснув; та я пійду, щоб розбудити його.
12Казали тодї ученики Його: Господи, коли заснув, то й одужав.
13Говорив же Ісус про смерть його; вони ж думали, що про спочинок сонний каже.
14Тодї ж рече їм Ісус явно: Лазар умер.
15І я радуюсь задля вас, що не був там, щоб ви увірували. Та ходімо до него.
16Рече тодї Тома, на прізвище Близняк, товаришам ученикам: Ходімо й ми, щоб умерти з Ним.
17Прийшовши тодї Ісус, застав його, що він чотирі днї вже у гробі.
18Була ж Витания поблизу Єрусалиму, гоней на пятьдееять.
19І багато Жидів поприходило до Марти та Мариї, щоб розважати їх по братові їх.
20Марта ж, як почула, що Ісус прийшов, вибігла назустріч Йому; Мария ж сиділа в хатї.
21Каже тодї Марта до Ісуса: Господи, коли б був єси тут, брат мій не вмер би.
22Тільки ж і тепер знаю, що, чого попросиш у Бога, дась Тобі Бог.
23Рече їй Ісус: Воскресне брат твій.
24Каже Марта до Него: Я знаю, що воскресне у воскресенню останнього дня.
25Рече їй Ісус: Я воскресеннє і життє. Хто вірує в мене, коли й умре, жити ме.
26всякий, хто живе й вірує в мене, не вмре по вік. Чи віруєш сьому?
27Каже йому: Так, Господи, я увірувала, що Ти єси Христос, Син Божий, грядущий на сьвіт.
28І, се промовивши, пійшла та й покликала Марию, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель прийшов, і кличе тебе.
29Вона ж, як почула, встає хутко, і йде до Него.
30Ще ж не прийшов у село Ісус, а був на місцї, де зустріла Його Марта.
31Тодї Жиди, що були з нею в хатї та розважали її, побачивши Марию, що хутко встала та вийшла, пійшли за нею, кажучи: Що йде до гробу, щоб плакати там.
32Мария ж, як прийшла, де був Ісус, й побачила Його, то впала в ноги Йому, кажучи до Него: Господи, коли б був єси тут, не вмер би брат мій.
33Ісус же, як побачив її, що плаче, і прийшовших з нею Жидів, що плачуть, засмутив ся духом, і зворушив ся,
34і рече: Де положили його? Кажуть Йому: Господи, йди та подивись.
35І заплакав Ісус,
36Казали тодї Жиди: Ось як Він любив його!
37Деякі ж з них казали: Чи не міг Сей, що відкрив очі слїпому, зробити, щоб і він не вмер ?
38Тодї Ісус, зітхнувши знов у собі, пійшов до гробу. Була ж печера, й камінь лежав на нїй.
39Рече Ісус: Зніміть каменя. Каже Йому сестра умершого Марта: Господи, уже смердить; чотири бо днї йому.
40Рече їй Ісус: Чи не казав я тобі, що, коли вірувати меш, побачиш славу Божу?
41Зняли тодї каменя, де положено мерця. Ісус же звів очі вгору, і рече: Отче, дякую Тобі, що почув єси мене.
42Я ж знав, що всякого часу мене чуєш, тільки задля народу, що навколо стоїть, сказав, щоб увірували, що Ти мене післав.