1 І сталось, коли закінчи́в Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням:
2„Ви знаєте, що через два дні буде Па́сха, — і Лю́дський Син буде виданий на розп'я́ття“.
3 Тоді первосвященики, і книжники, і старші народу зібралися в домі первосвященика, званого Кайя́фою,
4і радилися, щоб пі́дступом взяти Ісуса й забити.
5І вони говорили: „Та не в свято, щоб бува колотнеча в наро́ді не сталась“.
6 Коли ж Ісус був у Віфа́нії, у домі Си́мона прокаже́ного,
7підійшла одна жінка до Нього, маючи аляба́строву пляшечку дорогоцінного ми́ра, — і вилила на Його голову, як сидів при столі Він.
8Як побачили ж учні це, то обурилися та й сказали: „На́що таке марнотра́тство?
9Бо дорого можна було б це продати, і віддати убогим“.
10Зрозумівши Ісус, промовив до них: „Чого при́крість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені.
11Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте.
12Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на по́хорон Мій.
13Поправді кажу́ вам: де тільки оця Єва́нгелія проповідувана буде в цілому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!“
14 Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників,
15і сказав: „Що́ хочете дати мені, — і я вам Його видам?“ І вони йому виплатили тридцять срібняків.
16І він відтоді шукав слу́шного ча́су, щоб видати Його.
17 А першого дня Опрі́сноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: „Де́ хочеш, щоб ми приготува́ли пасху спожити Тобі?
18А Він відказав: „Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близьки́й, — справлю Пасху з Своїми учнями в тебе“.
19І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали́ пасху готува́ти.
20А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл.
21І, як вони споживали, Він сказав: „Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене“.
22А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: „Чи не я то, о Господи?“
23А Він відповів і промовив: „Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене.
24Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Лю́дського Сина! Було́ б краще йому, коли б той чоловік не родився!“
25Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: „Чи не я то, Учителю?“ Відказав Він йому: „Ти сказав“.
26Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і́ поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє“.
27А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: „Пийте з неї всі,
28бо це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається на відпу́щення гріхів!
29Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його нови́м питиму в Царстві Мого Отця“.
30 А коли відспівали вони, то на го́ру Оливну пішли.
31Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви через Мене споку́ситеся ночі цієї. Бо написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці отари“.
32По воскре́сенні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“.
33А Петро відповів і сказав Йому: „Якби й усі спокуси́лись про Тебе, — я не спокушу́ся ніко́ли“.
34Промовив до нього Ісус: „Поправді кажу́ тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“.
35Говорить до Нього Петро: „Коли б мені навіть умерти з Тобою, — я не відречуся від Тебе!“ Так сказали й усі учні.
36 Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсима́нія, і промовляє до учнів: „Посидьте ви тут, аж поки піду́ й помолюся отам“.
37І, взявши Петра й двох синів Зеведе́євих, зачав сумувати й тужити.
38Тоді промовляє до них: „Обго́рнена сумом смертельним душа Моя! Залиші́ться тут, і попильнуйте зо Мною“.
39І, трохи далі пройшовши, упав Він долі́лиць, та молився й благав: „Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хо́чу, а як Ти“.
40І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: „Отак, — не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною?
41Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, — бадьо́рий бо дух, але немічне тіло“.
42Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: „Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, — нехай станеться воля Твоя!“
43І, прийшовши, знову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були.
44І, залиши́вши їх, знов пішов, і помолився втре́тє, те саме слово промовивши.
45Потому приходить до учнів і їм промовляє: „Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година набли́зилась, — і до рук грішникам виданий буде Син Лю́дський.
47 І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люду багато від первосвящеників і старших наро́ду з мечами та ки́ями.
48А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого поцілую, то Він, — беріть Його“.
49І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Раді́й, Учителю!“ І поцілував Його.
50Ісус же йому відказав: „Чого, друже, прийшов ти?“ Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, — і схопи́ли Його.
51А ось один із тих, що з Ісусом були́, витягнув руку, і меча свого ви́хопив та й рубону́в раба первосвященика, — і відтяв йому вухо.
52Тоді промовляє до нього Ісус: „Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто ві́зьме меча, — від меча і загинуть.
53Чи ти ду́маєш, що не мо́жу тепер упросити Свого Отця, — і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіо́нів анголі́в?
54Але як має збутись Писа́ння, що так статися мусить?“
55Тієї години промовив Ісус до наро́ду: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, — і Мене не взяли́ ви.
56Це ж сталось усе, щоб збулися писа́ння пророків“. Усі учні тоді залишили Його й повтікали.
57 А вони схопи́ли Ісуса, і повели́ до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші.
58Петро ж зда́лека йшов услід за Ним аж до дво́ру первосвященика, і, ввійшовши всере́дину, сів із слу́жбою, щоб бачити кінець.
59А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому,
60і не знахо́дили, хоч кривосвідків багато підхо́дило. Аж ось накінець з'явилися двоє,
61і сказали: „Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його“.
62Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: „Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать су́проти Тебе?“
63Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: „Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, — чи Христос Ти, Син Божий?“
64Промовляє до нього Ісус: „Ти сказав... А навіть повім вам: відтепе́р ви побачите Лю́дського Сина, що сидітиме право́руч сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“
65Тоді первосвященик розде́р одежу свою та й сказав: „Він богознева́жив! На́що нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богознева́гу!
66Як вам здається?“ Вони ж відповіли та сказали: „Повинен умерти!“
67 Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по що́ках Його, інші ж ки́ями били,
68і казали: „Пророкуй нам, Христе́, хто́ то вдарив Тебе?“
69 А Петро перед домом сидів на подвір'ї. І приступила до Нього служни́ця одна та й сказала: „І ти був з Ісусом Галіле́янином!“
70А він перед всіма́ відрікся, сказавши: „Не відаю я, що ти кажеш“.
71А коли до воріт він підхо́див, побачила інша його та й сказала приявним там людям: „Оцей був з Ісусом Назаряни́ном!“
72І він зно́ву відрікся та став присягатись: „Не знаю Цього Чоловіка!“
73Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: „І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе“.
74Тоді він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього́ Чоловіка!“ І заспівав півень хвилі тієї.
75І згадав Петро сказане слово Ісусове: „Перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав.