11 And when they bring you unto the synagogues, and unto magistrates, and powers, take ye no thought how or what thing ye shall answer, or what ye shall say:
12 For the Holy Ghost shall teach you in the same hour what ye ought to say.
1І був великий крик наро́ду та їхніх жіно́к на своїх братів юдеїв.
2І були такі, що говорили: „Ми даємо́ в заста́ву синів своїх та дочо́к своїх, і беремо́ збіжжя, і їмо й живемо́!“
3І були такі, що говорили: „Ми заставля́ємо поля свої, і виноградники свої, і доми́ свої, і беремо́ збіжжя в цьому голоді!“
4І були́ такі, що говорили: „Ми позичаємо срібло на податок царськи́й за наші поля та наші виноградники.
5А наше ж тіло таке, як тіло наших братів, наші сини — як їхні сини. А ось ми ти́снемо наших синів та наших дочо́к за рабів, і є з наших дочо́к ути́скувані. Ми не в силі робити, а поля́ наші та виноградники наші належать іншим“.
6І сильно запала́в у мені гнів, коли я почув їхній крик та ці слова́!
7А моє серце дало́ мені раду, і я спереча́вся з шляхе́тними та з заступниками та й сказав їм: „Ви заста́вою ти́снете один о́дного!“ І скликав я на них великі збори.
8І сказав я до них: „Ми викупо́вуємо своїх братів юдеїв, про́даних пога́нам, за нашою спромогою, а ви бу́дете продавати своїх братів, і вони продаються нам?“ І мовчали вони, і не знахо́дили слова...
9І сказав я: „Не добра це річ, що ви робите! Чи ж не в бо́язні нашого Бога ви маєте ходити, через га́ньбу від тих поганів, наших ворогів?
10Також і я, брати мої та юнаки́ мої були позикода́вцями срібла та збіжжя. Опустімо ж ми оцей борг!
11Верніть їм зараз їхні поля́, їхні виноградники, їхні оли́вки, й їхні доми́ та відсо́ток срібла, і збіжжя, виноградний сік та нову́ оливу, що ви дали їм у заста́ву за них!“
12І вони сказали: „Пове́рнемо, і не бу́демо жадати від них! Зро́бимо так, як ти говориш!“ І покликав я священиків, і заприсягну́в їх зробити за цим словом.
13Витрусив я й свою па́зуху та й сказав: „Нехай отак ви́трусить Бог кожного чоловіка, хто не спо́внить цього слова, з дому його та з труду його, і нехай бу́де такий ви́трушений та поро́жній!“ І сказали всі збори: „Амі́нь!“ І сла́вили вони Господа, і наро́д зробив за цим словом.
14Також від дня, коли цар наказав мені бути їхнім намі́сником в Юдиному кра́ї від року двадцятого й аж до року тридцять другого царя Артаксе́ркса, — дванадцять літ не їв намі́сничого хліба ані я, ані брати мої.
15А намі́сники попере́дні, що були́ передо мною, чинили тяжке́ над наро́дом, і брали від них хлібом та вином одно́го дня сорок шеклів срібла; також їхні слу́ги панували над наро́дом. А я не робив так через страх Божий.
16А також у праці того муру я підтри́мував, і по́ля не купували ми, а всі мої слу́ги були зібрані там над працею.
17А за столом моїм були юдеї та заступники, — сто й п'ятдеся́т чоловіка, та й ті, хто прихо́див до нас із народів, що навколо нас.
18А що гото́вилося на один день, було: віл один, худоби дрібної — шестеро ви́браних, і птиця готува́лася в мене, а за десять день вихо́дило багато всякого вина. А при то́му я не жадав намісничого хліба, бо та робота направи мурів була тяжка́ на тому народі.
19Запам'ятай же мені, Боже мій, на добре все те, що́ я робив для цього народу!