9 And when he had opened the fifth seal, I saw under the altar the souls of them that were slain for the word of God, and for the testimony which they held:
10 And they cried with a loud voice, saying, How long, O Lord, holy and true, dost thou not judge and avenge our blood on them that dwell on the earth?
11 And white robes were given unto every one of them; and it was said unto them, that they should rest yet for a little season, until their fellowservants also and their brethren, that should be killed as they were, should be fulfilled.
1 І переста́ли ті троє мужів відповідати Йову, бо він був справедливий в оча́х своїх.
2І запалився гнів Елігу, сина Барах'їлового, бузянина, з роду Рамового, — на Йова запали́вся гнів його за те, що той уважав душу свою справедливішою за Бога.
3Також на трьох при́ятелів його запалився його гнів за те, що не знайшли вони відповіді, а зробили тільки Йова винним.
4А Елігу вичікував Йова та їх із словами, бо вони були ста́рші віком за нього.
5І побачив Елігу, що нема належної відповіді в устах тих трьох людей, — і запалився його гнів!
6І відповів бузянин Елі́гу, син Барах'їлів, та й сказав: „Молодий я літа́ми, ви ж ста́рші, тому́ то я стри́мувався та боявся знання́ своє ви́словити вам
7Я поду́мав: Хай вік промовля́є, і хай розуму вчить многолі́ття!
8Справді, дух — він у люди́ні, та Всемогутнього по́дих їх мудрими чинить.
9Многолі́тні не за́вжди розумні, і не все розуміються в праві старі́.
10Тому́ я кажу: Послухай мене, — хай знання́ своє ви́словлю й я!
11Тож слів ваших вичі́кував я, наставляв свої уші до вашої мудрости, поки справу ви дослідите́.
12І я приглядався до вас, й ось немає між вами, хто б Йо́ву довів, хто б відповідь дав на слова́ його!
13Щоб ви не сказали: „Ми мудрість знайшли: не люди́на, а Бог перемо́же його́!“
14Не на мене слова́ він скеро́вував, і я не відповім йому мовою вашою.
15Полякались вони, вже не відповіда́ють, не мають вже слів,
16Я чекав, що не бу́дуть вони говорити, що спини́лись, не відповідають уже.
17Відповім також я свою ча́стку, і ви́словлю й я свою ду́мку.
18Бо я повний слова́ми, — дух мойо́го нутра́ докуча́є мені.
19Ось утро́ба моя, мов вино невідкри́те, — вона трі́скається, як нові бурдюки́!
20Нехай я скажу́ — й буде легше мені, нехай у́ста відкрию свої — й відповім!
21На осо́бу не бу́ду уваги звертати, не буду підле́щуватись до люди́ни,
22бо не вмію підле́щуватись! Коли ж ні, — нехай зараз ві́зьме мене мій Творе́ць!