9 And when he had opened the fifth seal, I saw under the altar the souls of them that were slain for the word of God, and for the testimony which they held:
10 And they cried with a loud voice, saying, How long, O Lord, holy and true, dost thou not judge and avenge our blood on them that dwell on the earth?
11 And white robes were given unto every one of them; and it was said unto them, that they should rest yet for a little season, until their fellowservants also and their brethren, that should be killed as they were, should be fulfilled.
3Бо обрі́зання — то ми, що слу́жимо Богові духом, а хвалимося Христом Ісусом, і не кладемо надії на тіло,
4хоч і я міг би мати надію на тіло. Як хто інший на тіло надіятись ду́має, то тим більше я, —
5обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв, фарисей за Законом.
6Через горли́вість я був переслідував Церкву, бувши невинний, щодо праведности в Законі.
7Але те, що́ для мене було́ за надба́ння, те ради Христа я за втрату вважав.
8Тож усе я вважаю за втрату ради переважного позна́ння Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всьо́го, і вважаю все за сміття́, щоб придбати Христа,
9щоб знайтися в Нім не з власною праведністю, яка від Зако́ну, але з тією, що з віри в Христа, праведністю від Бога за вірою,
10щоб пізнати Його й силу Його воскресіння, та участь у му́ках Його, уподо́блюючись Його смерті,
11аби досягнути я́кось воскресіння з мертвих.
12Не тому́, що я вже досягнув, або вже вдоскона́лився, але пра́гну, чи не досягну́ я того, чим і Христос Ісус досягнув був мене.
13Браття, я себе не вважаю, що я досягну́в. Та тільки, забуваючи те, що поза́ду, і спішачи́ до того, що попе́реду,
14я женусь до мети за нагородою високого по́клику Божого в Христі Ісусі.
15Тож усі, хто досконалий, ду́маймо це; коли ж ду́маєте ви щось інше, то Бог вам відкриє й це.
16Та до чо́го дійшли ми, поступаймо в тім самім далі.
17Будьте до мене подібні, браття, і дивіться на тих, хто пово́диться так, як маєте ви за взір нас.
18Багато бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю́ навіть пла́чучи, пово́дяться, як вороги хреста Христового.
19Їхній кінець — то загибіль, шлу́нок — їхній бог, а слава — в їхньому соромі... Вони ду́мають тільки про зе́мне!
20Життя ж наше на небі, звідки ждемо́ й Спаси́теля, Господа Ісуса Христа,
21Який перемінить тіло нашого пони́ження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі.