1Бо Зако́н, мавши тільки тінь майбутнього добра́, а не самий о́браз речей, тими самими жертвами, що за́вжди щороку прино́сяться, не може ніко́ли вдоскона́лити тих, хто приступає.
2Інакше вони перестали б прино́ситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідо́мости гріхів.
3Але в них спо́мин про гріхи буває щороку,
4бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!
5Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в.
6Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав.
7Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“!
8Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“.
9Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити.
10У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз.
11І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів.
12А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“,
13далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“.
14Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується.
15Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить:
16„Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх.
17А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“!
18А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи.
19 Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою,
20ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє,
21маємо й Великого Священика над домом Божим, —
22то приступі́мо з щирим серцем, у повноті́ віри, окропи́вши серця́ від сумління лукавого та обмивши тіла́ чистою водою!
23Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.
24І уважаймо один за одни́м для заохо́ти до любови й до добрих учинків.
25Не кидаймо збору свого, як то зви́чай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той.
26Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви,
27а страшливе якесь сподіва́ння су́ду та гнів палю́чий, що має пожерти противників.
28Хто відкидає Зако́на Мойсея, такий немилосердно вмирає „при двох чи трьох свідках“, —
29скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!
30Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“!
31Страшна́ річ — упасти в руки Бога Живого!
32Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу стражда́нь.
33Ви були́ то видо́вищем зневаги й знуща́ння, то були́ учасниками тих, що жили́ так.
34Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабу́нок свого майна́ прийняли́ з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно немину́ще та краще.
35Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагоро́ду вона.
36Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю.
37Бо ще „мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, при́йде й бари́тись не бу́де!“
38А „праведний житиме вірою“. І: „Коли захитається він, то душа Моя його не вподо́бає“.
39Ми ж не з тих, хто хитається на заги́біль, але віруємо на спасі́ння душі.