1 А віра — то підста́ва споді́ваного, доказ неба́ченого.
2Бо нею засвідчені ста́рші були́.
3Вірою ми розуміємо, що віки́ Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме.
4Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Ка́їн; нею засвідчений був, що він праведний, як Бог сві́дчив про да́ри його; нею, і вмерши, він ще промовляє.
5Вірою Ено́х був перене́сений на небо, щоб не бачити смерти; і його не знайшли, бо Бог переніс його. Бо раніш, як його перенесено, він був засвідчений, що „Богові він догоди́в“.
6Догоди́ти ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду.
7Вірою Ной, як дістав об'я́влення про те, чого́ ще не бачив, побоявшись, зробив ковчега, щоб дім свій спасти́; нею світ засудив він, і став спадкоє́мцем праведности, що з віри вона.
8Вірою Авраа́м, покликаний на місце, яке мав прийняти в спа́дщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде.
9Вірою він перебува́в на Землі Обі́цяній, як на чужій, і проживав у наме́тах з Іса́ком та Яковом, співспадкоє́мцями тієї ж обі́тниці,
10бо чекав він міста, що має підва́лини, що Бог його будівни́чий та творе́ць.
11Вірою й Са́ра сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обі́тницю дав.
12Тому́ й від одно́го, та ще змертвілого, народилось так багато, як зо́рі небесні й пісок незчисле́нний край моря.
13Усі вони повмирали за вірою, не оде́ржавши обі́тниць, але зда́лека бачили їх, і повітали, і ві́рували в них, та визнавали, що „вони на землі чужани́ці й прихо́дьки“.
14Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають ба́тьківщини.
15І коли б вони пам'ятали ту, що вийшли з неї, то мали б час повернутись.
16Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому́ й Бог не соро́миться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготува́в їм місто.
17Вірою Авраа́м, випробо́вуваний, привів на жертву Ісака, і, мавши обі́тницю, приніс одноро́дженого,
18що йому було сказано: „В Ісакові буде насіння тобі“.
19Бо він розумі́в, що Бог має силу й воскресити з мертвих, тому й одержав його на проо́браз.
20Вірою в майбу́тнє поблагословив Іса́к Якова та Іса́ва.
21Вірою Яків, умираючи, поблагословив кожного сина Йо́сипового, і „схилився на верх свого́ жезла.“
22Вірою Йо́сип, умираючи, згадав про ви́хід синів Ізра́їлевих та про кості свої запові́в.
23Вірою Мойсе́й, як родився, перехо́вувався батьками своїми три місяці, бо вони бачили, що гарне дитя, і не злякались нака́зу царе́вого.
24Вірою Мойсе́й, коли виріс, відрікся зватися сином дочки́ фарао́нової.
25Він хотів краще страждати з наро́дом Божим, аніж мати доча́сну гріховну потіху.
26Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж ска́рби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду.
27Вірою він покинув Єгипет, не злякавшися гніву царе́вого, бо він був непохитний, як той, хто Невиди́мого бачить.
28Вірою справив він Пасху й покро́плення крови, щоб їх не торкнувся той, хто погубив первороджених.
29Вірою вони перейшли Червоне море, немов суходо́лом, на що спокусившись єги́птяни, потопились.
30Вірою впали єрихо́нські му́ри по семиденнім обхо́дженні їх.
31Вірою блудни́ця Раха́в не згинула з невірними, коли з миром прийняла́ виві́дувачів.
32І що ще скажу́? Бо не стане ча́су мені, щоб оповіда́ти про Гедео́на, Вара́ка, Самсо́на, Ефта́я, Дави́да й Самуї́ла та про пророків,