2бо їхнє серце говорить про зди́рство, а у́ста їхні мовлять про зло.
3Дім будується мудрістю, і розумом ста́виться міцно.
4А через пізна́ння кімна́ти напо́внюються усіля́ким має́тком цінни́м та приє́мним.
5Мудрий сильніший від сильного, а люди́на розумна — від повносилого.
6Тому́ то провадь війну мудрими ра́дами, бо спасі́ння — в числе́нності ра́дників.
7Для безумного мудрість за надто висока, — своїх уст не розкриє при брамі.
8Хто чини́ти лихе заміря́є, того́ звуть лукавим.
9Замір глупо́ти — то гріх, а насмі́шник — оги́да люди́ні.
10Якщо ти в день недолі знеси́лився, то мала́ твоя сила.
11Рятуй узятих на смерть, також тих, хто на стра́чення хи́литься, — хіба не підтри́маєш їх?
12Якщо скажеш: „Цього́ ми не знали!“ — чи ж Той, хто серця́ випробо́вує, знати не буде? Він Сторож твоєї душі, і Він знає про це, і пове́рне люди́ні за чином її.
13Їж, си́ну мій, мед, бо він добрий, а мед щільнико́вий — солодкий він на піднебі́нні твоїм, —
14отак мудрість пізнай для своєї душі: якщо зна́йдеш її, то ти маєш майбу́тність, і надія твоя не пони́щиться!
15Не чату́й на поме́шкання праведного, ти безбожнику, не огра́блюй мешка́ння його,
16бо праведний сім раз впаде́ — та зведе́ться, а безбожний в погибіль впаде́!
17Не тішся, як ворог твій па́дає, а коли він спіткне́ться, — хай серце твоє не радіє,
18щоб Господь не побачив, і це не було в Його о́чах лихим, і щоб Він не звернув Свого гніву від нього на тебе!
19Не пались на злочинців, не заздри безбожним,
20бо злому не буде майбу́тности, світильник безбожних погасне.
21Бійся, сину мій, Господа та царя́, не водися з непе́вними,
22бо погибіль їхня на́гло постане, а біду від обох тих хто знає?
23І оце ось походить від мудрих: Звертати увагу в суді́ на обличчя — не добре.
24Хто буде казати безбожному: „Праведний ти!“ того проклина́тимуть люди, і гніватись будуть на того наро́ди.
25А тим, хто картає його, буде миле оце́, і при́йде на них благослове́ння добра!
26Мов у губи цілує, хто відповідає правдиве.
27Приготуй свою працю надво́рі, й оброби собі поле, а по́тім збудуєш свій дім.
28Не будь ложним сві́дком на свого ближнього, і не підгово́рюй уста́ми своїми.
29Не кажи: „Як зробив він мені, так зроблю́ я йому, — верну́ люди́ні за чином її!“
30Я прохо́див край поля люди́ни лінивої, та край виноградника недоу́мкуватого, —
31і о́сь все воно позаро́стало те́рням, будяка́ми покрита поверхня його, камі́нний же мур його був поруйно́ваний.
32І бачив я те, і увагу звернув, і взяв я поу́ку собі:
33„Ще тро́хи поспа́ти, подріма́ти ще тро́хи, руки трохи зложи́ти, щоб поле́жати, —
34і прихо́дить, немов мандрівни́к, незамо́жність твоя, і ну́жда твоя, як озбро́єний муж!“