9 And when he had opened the fifth seal, I saw under the altar the souls of them that were slain for the word of God, and for the testimony which they held:
10 And they cried with a loud voice, saying, How long, O Lord, holy and true, dost thou not judge and avenge our blood on them that dwell on the earth?
11 And white robes were given unto every one of them; and it was said unto them, that they should rest yet for a little season, until their fellowservants also and their brethren, that should be killed as they were, should be fulfilled.
1 Не хо́чу я, браття, щоб ви не знали, що під хмарою всі отці наші були́, — і всі перейшли через море,
2і всі охристилися в хмарі та в морі в Мойсея,
3і всі їли ту саму пожи́ву духовну,
4і пили́ всі той самий духовний напі́й, бо пили від духовної скелі, що йшла вслід за ними, а та скеля — був Христос!
5Але їх багатьох не вподо́бав був Бог, бо „понищив Він їх у пустині“.
6А це були при́клади нам, щоб ми пожадливі на зле не були́, як були пожадливі й вони.
7Не будьте також ідоля́нами, як деякі з них, як написано: „Люди сіли, щоб їсти та пити, і встали, щоб грати“.
8Не станьмо чинити блу́ду, як деякі з них блудоді́яли, — і полягло їх одно́го дня двадцять три тисячі.
9Ані не випробо́вуймо Христа, як деякі з них випробо́вували, — та й від змі́їв загинули.
10Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, — і загинули від погуби́теля.
11Усе це трапилось з ними, як при́клади, а написане нам на науку, бо за нашого ча́су кінець віку прийшов.
12Тому́ то, хто ду́має, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!
13Досягла́ вас спроба не інша, тільки лю́дська; але вірний Бог, Який не попу́стить, щоб ви випробо́вувалися більше, ніж можете, але при спробі й поле́гшення дасть, щоб зне́сти могли ви її.
14 Тому, мої любі, утікайте від служі́ння ідолам.
15Кажу́, як розумним; судіть самі, що кажу́ я.
16Чаша благослове́ння, яку благословляємо, — чи не спільно́та то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільно́та він тіла Христового?
17Тому́ що один хліб, тіло одне — нас багато, бо ми всі спільники хліба одного.
18Погляньте на Ізраїля за тілом: чи ж ті, що жертви їдять, не спільники́ вівтаря́?
19Тож що́ я кажу́? Що ідольська жертва є щось? Чи що ідол є щось?
20Ні, але те, що в жертву приносять, „де́монам, а не Богові в жертву приносять“. Я ж не хо́чу, щоб ви спільника́ми для де́монів стали.
21Бо не можете пити чаші Господньої та чаші де́монської; не можете бути спільника́ми Господнього сто́лу й столу де́монського.
22Чи ми дратува́тимем Господа? Хіба ми поту́жніші за Нього?
23 Усе мені можна, — та не все на пожи́ток. Усе мені можна, — та буду́є не все!
24Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен — для ближнього!
25Їжте все, що на я́тках м'ясних продається, за сумління зовсім не турбуючись, —
26Бо „Господня земля, і все, що на ній“!
27Як покличе вас хтось із невіруючих, і ви захочете піти́, — їжте все, що дадуть вам, за сумління зовсім не турбуючись.
28Коли ж скаже вам хтось: „Це і́дольська жертва“, — не їжте тоді через того, хто сказав, та через сумління!
29Говорю́ ж не про власне сумління, але іншого, — чого б моя воля судилась сумлінням чужим?
30Коли я стаю спільником їжі з подякою, чому мене зневажають за те, за що́ дякую я?
31Тож, коли ви їсте, чи коли ви п'єте́, або коли інше що робите, — усе на Божу славу робіть!
32Не робіть спокуси юдеям та ге́лленам, та Церкві Божій,
33як дого́джую й я всім у всьо́му, не шукаючи в тому пожи́тку свого́, але пожи́тку для багатьох, щоб спасли́ся вони.