1 Як Господь же довідався, що почули фарисеї, що Ісус учнів більше збирає та христить, як Іван,
2хоч Ісус не христив Сам, а учні Його,
3Він покинув Юде́ю та зно́ву пішов у Галіле́ю.
4 І потрібно було́ Самарі́ю Йому перехо́дити.
5Отож, прибуває Він до самарі́йського міста, що зветься Сіха́р, недалеко від поля, яке Яків був дав своєму синові Йо́сипові.
6Там же була Яковова криниця. І Ісус, дорогою змо́рений, сів отак край криниці. Було коло години десь шостої.
7Надхо́дить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: „Дай напитись Мені!“
8Бо учні Його відійшли були в місто, щоб купити пожи́ви.
9Тоді каже Йому самаря́нка: „Як же Ти, юде́янин бувши, та просиш напитись від мене, самаря́нки?“ Бо юдеї не сходяться із самарянами.
10Ісус відповів і промовив до неї: „Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: „Дай напитись Мені“, — ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води“.
11Каже жінка до Нього: „І черпака́ в Тебе, Пане, нема, а криниця глибока, — звідки ж маєш Ти воду живу ?
12Чи Ти більший за нашого отця Якова, що нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його?“
13Ісус відповів і сказав їй: „Кожен, хто воду цю п'є, буде пра́гнути зно́ву.
14А хто питиме воду, що Я йому дам, пра́гнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне“.
15Каже жінка до Нього: „Дай мені, Пане, цієї води, щоб я пити не хотіла, і сюди не прихо́дила брати“.
16Говорить до неї Ісус: „Іди, поклич чоловіка свого та й вертайся сюди“.
17Жінка відповіла та й сказала: „Чоловіка не маю“. Відказав їй Ісус: „Ти добре сказала: Чоловіка не маю.
18Бо п'ятьох чоловіків ти мала, а той, кого маєш тепер, — не муж він тобі. Це ти правду сказала“.
19Каже жінка до Нього: „Бачу, Пане, що Пророк Ти.
20Отці наші вклоня́лися Богу на цій ось горі, а ви тве́рдите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись“.
21Ісус промовляє до неї: „Повір, жінко, Мені, що надхо́дить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклоня́тись Отцеві не бу́дете ви.
22Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв.
23Але наступає година, і тепер вона є, коли богомі́льці правдиві вклонятися бу́дуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомі́льців.
24Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклоня́тись“.
25Відказує жінка Йому: „Я знаю, що при́йде Месі́я, що зветься Христо́с, — як Він прийде, то все розпові́сть нам“.
26Промовляє до неї Ісус: „Це Я, що розмовляю з тобою“.
27І тоді надійшли Його учні, і дивувались, що з жінкою Він розмовляв. Проте жоден із них не спитав: „Чого хочеш?“ або: „Про що з нею гово́риш?“
28Покинула жінка тоді водоно́са свого, і побігла до міста, та й людям гово́рить:
29„Ходіть но, побачте Того Чоловіка, що сказав мені все, що́ я вчинила. Чи Він не Христос?“
30І вони повихо́дили з міста, і до Нього прийшли.
31 Тим ча́сом же учні просили Його та й казали: „Учителю, їж!“
32А Він їм відказав: „Я маю пожи́ву на ї́дження, якої не знаєте ви“.
33Питали тоді один о́дного учні: „Хіба хто приніс Йому їсти?“
34Ісус каже до них: „Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його доверши́ти.
35Чи не кажете ви: „Ще чотири от місяці, — і наста́нуть жнива́?“ А Я вам кажу́: Підійміть свої очі, та гляньте на ни́ви, — як для жнив уже пополові́ли вони!
36А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне — ра́зом раділи.
37Бо про це погові́рка правдива: „Хто інший сіє, а хто інший жне“.
38Я вас жати послав, де ви не працюва́ли: працюва́ли інші, ви ж до їхньої праці ввійшли“.
39 З того ж міста багато-хто із самаря́н в Нього ввірували через слово жінки, що сві́дчила: „Він сказав мені все, що я вчинила була́!“
40А коли самаря́ни до Нього прийшли, то благали Його, щоб у них позостався. І Він перебув там два дні.
41Значно ж більш вони ввірували через слово Його.
42А до жінки казали вони: „Не за слово твоє ми вже віруємо, — самі бо ми чули й пізна́ли, що справді Спаси́тель Він світу!“
43 Як минуло ж два дні, Він ізвідти пішов в Галілею.
44Сам бо сві́дчив Ісус, що не має пошани пророк у вітчи́зні своїй.
45А коли Він прийшов в Галілею, Його прийняли́ галіле́яни, побачивши все, що вчинив Він в Єрусалимі на святі, бо ходили на свято й вони.
46 Тоді зно́ву прийшов Ісус у Кану́ Галілейську, де перемінив був Він воду на вино. І був там один царедво́рець, що син його хво́рів у Капернау́мі.
47Він, почувши, що Ісус із Юдеї прибув в Галілею, до Нього прийшов і благав Його, щоб пішов і сина йому вздоровив, бо мав той умерти.
48Ісус же промовив до нього: „Як знаме́н тих та чуд не побачите, — не ввіруєте!“
49Царедво́рець говорить до Нього: „Піди, Господи, поки не вмерла дитина моя!“
50Промовляє до нього Ісус: „Іди, — син твій живе!“ І повірив той слову, що до нього промовив Ісус, — і пішов.
51А коли ще в дорозі він був, то раби́ його перестріли його й сповістили, говорячи: „Син твій живе“.
52А він їх запитав про годину, о котрі́й стало легше йому. Вони ж відказали до нього: „Учора о сьомій годині гаря́чка поки́нула його“.
53Зрозумів тоді ба́тько, що була́ то година, о котрі́й до нього промовив Ісус: „Син твій живе“. І ввірував сам і ввесь його дім.
54Це знов друге знаме́но Ісус учинив, як вернувся до Галілеї з Юдеї.