1 Поправді, поправді кажу́ вам: Хто не входить двери́ма в коша́ру, але перела́зить деі́нде, — той зло́дій і розбійник.
2А хто входить двери́ма, — той вівцям пастух.
3Ворота́р відчиняє йому, і його голосу слухають вівці; і свої вівці він кличе по йме́нню, і випрова́джує їх.
4А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідо́м за ним ідуть, бо знають голос його́.
5За чужим же не пі́дуть вони, а будуть утікати від нього, — бо не знають вони чужого голосу“.
6Оцю при́тчу повів їм Ісус, але не зрозуміли вони́, про що їм говорив.
7І зно́ву промовив Ісус: „Поправді, поправді кажу́ вам, що Я — двері ві́вцям.
8Усі, скільки їх перше Мене прихо́дило, — то злодії й розбійники, але вівці не слухали їх.
9Я — двері: коли через Мене хто вві́йде, спасеться, і той вві́йде та ви́йде, і пасо́висько зна́йде.
10Зло́дій тільки на те закрада́ється, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подоста́тком щоб мали.
11Я — Пастир Добрий! Пастир добрий кладе́ життя власне за вівці.
12А наймит, і той, хто не вівча́р, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближа́ється, то ки́дає вівці й тікає, а вовк їх хапає й поло́шить.
13А на́ймит утікає тому́, що він наймит, і не дбає про вівці.
14Я — Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають.
15Як Отець Мене знає, так і Я Отця знаю, і власне життя Я за вівці кладу́.
16Також маю Я інших овець, які не з цієї коша́ри, — Я повинен і їх припрова́дити. І Мій голос почують вони, — і бу́де ота́ра одна й Один Па́стир!
17Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізно́ву прийняти його.
18Ніхто в Мене його не бере́, але Я Сам від Себе кладу́ його. Маю вла́ду віддати його, і маю вла́ду прийняти його зно́ву, — Я цю заповідь взяв від Свого Отця“.
19З-за цих слів між юдеями зно́ву незгода зняла́ся.
20І багато-хто з них говорили: „Він де́мона має, і несамови́тий. Чого слухаєте ви Його?“
21Інші казали: „Ці слова́ не того, хто демона має. Хіба де́мон може очі сліпим відкривати?“
22 Було тоді свято Відно́влення в Єрусалимі. Стояла зима.
23А Ісус у храмі ходив, у Соломоновім ґа́нку.
24Юдеї тоді обступили Його та й казали Йому: „Доки будеш тримати в непе́вності нас? Якщо́ Ти Христос, — то відкрито скажи нам!“
25Відповів їм Ісус: „Я вам був сказав, — та не вірите ви. Ті діла, що чиню́ їх у Йме́ння Свого Отця, — вони свідчать про Мене.
26Та не вірите ви, — не з Моїх бо овець ви.
27Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідко́м вони йдуть.
28І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не ви́хопить із Моєї руки.
29Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, — і ви́хопити ніхто їх не може Отцеві з руки́.
30Я й Отець — Ми одне!“
31Знов каміння схопи́ли юдеї, щоб укаменува́ти Його.
32Відповів їм Ісус: „Від Отця показав Я вам добрих учинків багато, — за котри́й же з тих учинків хочете Мене каменувати?“
33Юдеї Йому відказали: „Не за добрий учинок хочемо Тебе вкаменувати, а за богозневагу, — бо Ти, бувши люди́ною, за Бога Себе видаєш“.
34Відповів їм Ісус: „Хіба не написано в вашім Зако́ні: „Я сказав: ви боги"?
35Коли тих Він богами назвав, що до них слово Боже було́, — а Писа́ння не може порушене бути,
36то Тому́, що Отець освятив і послав Його в світ, закидаєте ви: „Зневажаєш Ти Бога“, через те, що сказав Я: „Я — Син Божий“?
37Коли Я не чиню́ діл Свого Отця, то не вірте Мені.
38А коли Я чиню́, то хоч ви Мені віри й не йме́те, повірте ділам, щоб пізнали й повірили ви, що Отець у Мені, а Я — ув Отці!“
39Тоді зно́ву шукали вони, щоб схопи́ти Його, але вийшов із рук їхніх Він.
40 І Він знову на то́й бік Йорда́ну пішов, на те місце, де Іван найперше христив, та й там перебува́в.
41І багато до Нього прихо́дили та говорили, що хоч жа́дного чуда Іван не вчинив, але все, що про Нього Іван говорив, правдиве було́.