1 Після того юдейське Свято було, і до Єрусалиму Ісус відійшов.
2А в Єрусалимі, біля брами Овечої, є купальня, Віфесда́ по-єврейському зветься, що мала п'ять ґа́нків.
3У них лежало багато слабих, сліпих, кривих, сухих, що чекали, щоб воду пору́шено.
4Бо ангол Господній часами спускавсь до купальні, і порушував воду, і хто перший ула́зив, як воду пору́шено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворо́бу.
5А був там один чоловік, що тридцять і вісім ро́ків був недужим.
6Як Ісус його вгледів, що лежить, та, відаючи, що багато він ча́су слабує, говорить до нього: „Хочеш бути здоровим?“
7Відповів Йому хворий: „Пане, я не маю люди́ни, щоб вона, як порушено воду, до купа́льні всадила мене. А коли я прихо́джу, то передо мною вже інший ула́зить“.
8Говорить до нього Ісус: „Уставай, візьми ложе своє — та й ходи!“
9І зараз одужав оцей чоловік, і взяв ложе своє — та й ходив. Того ж дня субота була́,
10тому́ то сказали юдеї вздоро́вленому: „Є субота, і не годиться тобі брати ложа свого“.
11А він відповів їм: „Хто мене вздоро́вив, Той до мене сказав: Візьми ложе своє — та й ходи“.
12А вони запитали його: „Хто Той Чоловік, що до тебе сказав: Візьми ложе своє — та й ходи?“
13Та не знав уздоро́влений, Хто то Він, бо Ісус ухиливсь від наро́ду, що був на тім місці.
14Після того Ісус стрів у храмі його, та й промовив до нього: „Ось ви́дужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!“
15Чоловік же пішов і юдеям звістив, що Той, Хто вздоро́вив його, то Ісус.
16 І тому́ зачали́ юдеї переслідувати Ісуса, що таке Він чинив у суботу.
17А Ісус відповів їм: „Отець Мій працює аж досі, — працюю і Я“.
18І тому́ то юдеї ще більш намагалися вбити Його, що не тільки суботу пору́шував Він, але й Бога Отцем Своїм звав, тим ро́блячись Богові рівним.
19Відповів же Ісус і сказав їм: „Поправді, поправді кажу́ вам: Син нічо́го робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що ро́бить Отець; бо що робить Він, те так само й Син ро́бить.
20Бо Отець любить Сина, і показує все, що Сам робить, Йому. І покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивува́лись.
21Бо як мертвих Отець воскрешає й ожи́влює, так і Син, кого хоче, ожи́влює.
22Бо Отець і не судить ніко́го, а ввесь суд віддав Синові,
23щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, — не шанує Отця, що послав Його.
24Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає сло́ва Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, — життя вічне той має, і на суд не прихо́дить, але перейшов він від смерти в життя.
25 Поправді, поправді кажу́ вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть.
26Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі.
27І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він — Людський Син.
28Не дивуйтесь цьому́, бо надхо́дить година, коли всі, хто в гроба́х, — Його голос почують,
29і повихо́дять ті, що чинили добро, на воскре́сення життя, а котрі́ зло чинили, на воскре́сення Су́ду.
30Я нічого не мо́жу роби́ти Сам від Себе. Як Я чую, суджу́, і Мій суд справедливий, — не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене.
31 Коли сві́дчу про Себе Я Сам, то свідо́цтво Моє неправдиве.
32Є Інший, Хто сві́дчить про Мене, і Я знаю, що правдиве свідо́цтво, яким сві́дчить про Мене.
33Ви послали були́ до Івана, і він сві́дчив про правду.
34Та Я не від людини свідо́цтва приймаю, але це говорю́, щоб були ви спасені.
35Він світильником був, що горів і світив, та ви тільки хвилю хотіли поті́шитись світлом його.
36Але Я маю свідчення більше за Іванове, бо ті справи, що Отець Мені дав, щоб Я виконав їх, ті справи, що Я їх чиню́, самі сві́дчать про Мене, що Отець Мене послав!
37 Та й Отець, що послав Мене, Сам засві́дчив про Мене; але ви ані голосу Його не чули ніко́ли, ані виду Його не бачили.
38Навіть сло́ва Його ви не маєте, щоб у вас перебува́ло, бо не вірите в То́го, Кого Він послав.
39Дослідіть но Писа́ння, бо ви ду́маєте, що в них маєте вічне життя, — вони ж сві́дчать про Мене!
40Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя.
41Від людей не приймаю Я слави,
42але вас Я пізнав, що любови до Бога в собі ви не маєте.
43Я прийшов у Йме́ння Свого Отця, та Мене не приймаєте ви. Коли ж при́йде інший у йме́ння своє, того при́ймете ви.
44Як ви можете вірувати, коли славу один від одно́го приймаєте, а слави тієї, що від Бога Єдиного, не пра́гнете ви?
45Не думайте, що Я перед Отцем буду вас винуватити, — є, хто вас винуватити бу́де, — Мойсей, що на нього наді́єтесь ви!
46Коли́ б ви Мойсеєві вірили, то й Мені б ви повірили, бо про Мене писав він.
47Якщо писа́нням його ви не вірите, то як віри поймете словам Моїм?“