10То́вщем замкнули вони своє серце, уста їхні говорять бундю́чно.
11Вороги оточили тепер наші кро́ки, наставили очі свої, щоб мене повалити на землю.
12Із них кожен подібний до лева, що ша́рпати прагне, й як левчук, що сидить в укритті́.
13Устань же, о Господи, — його попере́дь, кинь його на коліна! Мечем Своїм душу мою збережи від безбожного,
14від людей рукою Своєю, Господи, від людей цього світу, що частка їхня в цьому житті, що Ти скарбом Своїм наповня́єш їхнє че́рево! Ситі їхні сини, останок же свій для дітей вони ли́шать.
15А я в правді побачу обли́ччя Твоє, і, збудившись, наси́чусь Твоєю подо́бою!