1 Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст, —
2нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!
3Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
4того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
5Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,
6щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.
7І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.
8І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.
9Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:
10вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
11і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.
12Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
13Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;
14і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;
15на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
16Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.
17Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,
18і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.
19І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
20Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“
21Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
22бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.
23А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
24і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:
25Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!
26Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
27і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
28і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.
29І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!
30Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
31а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
32Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,
33— і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.
34Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,
35і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
36І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
37бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.
38Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,
39і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
40Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
41І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
42вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
43як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
44і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
45Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
46А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
47Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
48І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
49Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
50Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
51І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.
52І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
53І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
54І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
55І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
56Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
57і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
58І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
59Бог почув усе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
60і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
61і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
62І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
63його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
64його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
65Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
66і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
67Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
68а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
69І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
70І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
71від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —
72і він пас їх у щирості серця свого́, і прова́див їх мудрістю рук своїх!